Спотворена дійсність (Сергій Фурса)
Редакція Цензор.НЕТ не обов'язково поділяє думки авторів. Відповідальність за вміст матеріалів у розділі "Блоги" несуть саме автори статей.
Зрозуміло, що є велике бажання відвідувати кафе, ресторани та концерти, наче війна не існує.
Зрозуміло, що є велике бажання зменшити податкові витрати та придбати нові автомобілі, ніби війна не існує.
Очевидно, є велике бажання порівнювати рейтинги та готуватись до виборів, ніби навколо нас немає війни.
Проте є один нюанс. Війна триває.
Оцінка всіх вчинків повинна проводитися не в ізоляції, а з урахуванням цього ключового чинника. Це – найважливіший аспект.
І так, візити і рейди тцк можуть відбуватись для окозамилювання і демонстраціі роботи. Але вони стали реальністю тільки тому, що в країні проблема з мобілізацією. Яка загрожує програшем у війні.
Отже, хоча підвищення податків може виглядати невиправданим на тлі значної корупції, воно є необхідним для забезпечення фінансування армії, без якого ми ризикуємо втратити війну.
Отже, у демократичному суспільстві вибори є необхідними. Проте, їх проведення стає неможливим під час війни.
Наші західні партнери надають фінансову підтримку, що становить половину українського бюджету, рятуючи нас від жахливої кризи та серйозного зубожіння, які війна могла б принести. Але цим вони також створили певні труднощі для українського суспільства. Адже завдяки західним інвестиціям в Україні спостерігається відносно стабільна ситуація, яка виглядає як економічне диво в контексті війни. Це породжує спокусу жити так, ніби нічого не трапляється, і залишатися лише пасивним спостерігачем за подіями на фронті, підтримуючи Збройні Сили України з дивана.
Хочеться розмірковувати про підтримку економіки і оцінювати податкові новаціі по іх впливу на економіку. Питаючи в держави "а чи підняття податків буде стимулювати українську економіку". Забуваючи, що це вторинне на фоні війни. Не про стимулювання економіки треба думати в першу чергу. Так, наче в нас зараз мирні часи. І так, наче всі забули про слабку інституційну спроможність держави, про яку всі чудово знали до війни. І що дуже багатоьм дуже подобалось.
Фінансова підтримка з Заходу дозволяє нам триматися на поверхні. Київ переповнений конференціями та концертами, а квитки на театральні вистави розходяться як гарячі пиріжки. Зарплати в приватному секторі невпинно зростають. Проте це спотворює справжню картину. Змушує нас забувати про ризики, які не можна ігнорувати. Віддаляє від реальності та змушує оцінювати все через призму мирного життя. Адже життя здається спокійним, поки ракети не в небі. Але до звуків вибухів швидко звикають, новини з фронту починають сприймати байдуже. І раптом починає турбувати, що зміни в податковій політиці стають головною темою для обговорення влади.
Проте необхідно усвідомлювати, що це спотворена реальність. Десь поруч існує безліч людей, які втратили абсолютно все. І в будь-який момент кожен мешканець Києва чи Вінниці може опинитися в подібній ситуації. Чомусь пам’ять про емоції лютого 2022 року швидко згасла...
Тож, можливо, ніхто не відчує потреби вигукувати "ганьба" на адресу тих, хто носить форму ЗСУ. Адже завдяки цим людям ви маєте можливість жити своїм найкращим життям. Вони виконують свій обов'язок не з власної волі, а через те, що багато українців ігнорують закони та "забувають" відвідати ТЦК. Усі ці мобілізаційні акції та рейди є результатом недостатньої поваги до закону в українському суспільстві. Це була наша проблема до війни, і вона залишиться актуальною після. І саме це є причиною багатьох труднощів, з якими ми стикаємось тепер. Проте чомусь вигуки "ганьба" ніколи не адресуються тим, хто порушує закон в Україні...
