Факти чи почуття? Чому американські працівники обирають голосувати всупереч своїм інтересам на користь Трампа?
"Тебе звільнено", -- задерикувато вигукував Дональд Трамп, який іще не став політиком, наприкінці кожного епізоду The Apprentice, реаліті-шоу, де оцінювали ділові навички учасників. Однак і кандидату в президенти Трампу звільнення працівників продовжує приносити задоволення.
Не так давно, під час інтерв'ю з Ілоном Маском, Дональд Трамп висловив своє захоплення практикою масового звільнення працівників, які скаржаться на умови праці. "Мені це дуже імпонує," – зазначив Трамп. – "Ти просто приходиш і запитуєш: 'Хочеш піти?' Вони влаштовують страйк, хоча я не буду називати компанію, але коли це стається, ти відповідаєш: 'Не біда, ви всі звільнені... Кожен з вас!' "Ти справжній молодець!" – додав Трамп, коли Маск засміявся. У відповідь на це, кампанія Камали Гарріс оперативно скористалася ситуацією: "Трамп підтримує мільярдера Ілона Маска, який звільняє працівників, що страйкують за підвищення зарплати та поліпшення умов праці," – йдеться в заяві команди віцепрезидентки, яка також поділилася відеозаписом.
Для перемоги на виборах і Трамп, і Гарріс потребують підтримки американських робітників загалом і профспілок зокрема.
Профспілки стають об'єктом зацікавлення для політиків. Минулого року Трамп провів зустріч з Гарольдом Даггетом, 78-річним мультимільйонером і главою профспілки портових робітників, який викликає підозри через можливі зв'язки з мафією. Можливо, між ними виник союз. Даггет не лише закликав своїх членів "молитися" за Трампа після замаху в Пенсильванії, а й за місяць до виборів організував страйк портових робітників на Східному узбережжі США, що призвело до паралічу портів і спричинило економічні проблеми, а також невдоволення адміністрацією Байдена та Гарріс. Однак, нещодавно профспілка вирішила призупинити страйк до 15 січня.
Цього літа республіканці, прагнучи отримати підтримку профспілок, запросили виступити на Республіканській національній конвенції керівника найбільшої у США профспілки водіїв вантажівок "Тімстерс", яка налічує 1,3 мільйона членів. Це запрошення стало відважним політичним кроком, адже традиційно профспілки схиляються на бік Демократичної партії, і "Тімстери" не підтримували республіканців більше тридцяти років.
Під час свого виступу на конвенції голова "Тімстерів" Шон О'Браєн безпосередньо похвалив Трампа, назвавши його "міцним сучим сином". Це висловлення стосувалося не лише особистості кандидата в президенти, а й його витримки під час замаху, що викликало подив. О'Браєн, залишаючись вірним традиційним цінностям профспілки, не втратив можливості критикувати "непомірну жадібність" великих корпорацій, що шокувало республіканську аудиторію, яка зазвичай підтримує бізнес.
Камала Гарріс також намагалася залучити "Тімстерів" на свій бік. На зустрічі між віцепрезиденткою та О'Браєном все повинно було пройти без ускладнень. На відміну від попереднього президента Трампа, Байден і Гарріс не призначали на державні посади осіб, які виступають проти профспілок. Крім того, протягом останніх чотирьох років демократи ініціювали безліч заходів на користь працівників: був виданий указ, що зобов'язує федеральних підрядників платити не менше 15 доларів на годину, оновлено норми оплати понаднормових годин, інвестовано 730 мільйонів доларів у програми перепідготовки працівників, а також збережено мільйон пенсій від скорочень.
Помітні досягнення спостерігалися і в питаннях зайнятості: під час адміністрації Байдена та Гарріс економіка США створила близько 16 мільйонів нових робочих місць, з яких майже 800 тисяч у виробничому секторі. За час їхнього керівництва країна пережила найбільш тривалий етап, коли рівень безробіття не перевищував 4%.
40 профспілок, включно з Об'єднаною профспілкою працівників автомобільної промисловості й Об'єднаною профспілкою сталеливарників, заявили про свою підтримку Камали Гарріс на виборах 5 листопада. Але досягнення адміністрації Байдена -- Гарріс не вразили профспілку далекобійників. Попри підтримку Гарріс деякими місцевими відділеннями "Тімстерів" лідер профспілки не надав переваги жодному кандидату в президенти.
У минулому підтримка "Тімстерами" республіканців часто мала темні мотиви, що нагадує нинішню ситуацію з лідером профспілки портових робітників.
У 50-70-х роках минулого століття профоб'єднанням водіїв керував знаменитий профспілковий бос і гангстер Джіммі Хоффа. "Тімстери" в цей час процвітали, та водночас Хоффа позичав гроші зі спільного пенсійного фонду главам мафії на будівництво казино в Лас-Вегасі й громадським коштом проводив власні оборудки з нерухомості. Як голова профспілки Хоффа підтримував республіканського президента Річарда Ніксона, розуміючи, що той заплющить очі на його кримінальну діяльність. І був правий. Хоффу засудили за корупцію, але незабаром його помилував президент, який не забув про його підтримку.
За "Тімстерами" настільки закріпилася сумнівна репутація, що два роки тому О'Браєну довелося заявити: в профспілці, якою колись керував Хоффа, "немає організованої злочинності".
Причина, з якої О'Браєн не став підтримувати демократів, не обов'язково пов'язана з темними справами: за даними опитування Pew 2023 року, майже 40% членів профспілок належать до Республіканської партії, і їхнє керівництво не може цього ігнорувати.
Складно усвідомити, чому багато трудящих обирають партію, яка може завдати їм економічних втрат і звузити їхні права, проте ці мотиви все ж можна зрозуміти.
Робітничий клас у Сполучених Штатах є основною частиною суспільства. Лише 38% американців мають вищу освіту, що впливає на їхні можливості в працевлаштуванні та рівень доходів. Згідно з даними Бюро праці США, люди, які отримали бакалаврський ступінь, заробляють на 68% більше, ніж ті, хто має лише атестат про середню освіту.
Розрив у доходах між випускниками коледжів і тими, хто не має диплома, продовжує зростати. Однак це не означає, що всі без диплома живуть у бідності: чимало професіоналів, таких як електрики, сантехніки, зварювальники, покрівельники, кранівники, водії потягів і далекобійники, мають хороші заробітки. Важливу роль у забезпеченні фінансового добробуту відіграють профспілки, які гарантують достойну оплату праці та пенсійні виплати.
Проте пенсійні виплати та рівень заробітку не завжди є основними факторами, що формують політичні погляди. У постіндустріальному суспільстві, де переважають професіонали (включаючи айтішників, медиків, освітян та юристів), працівники без вищої освіти відчувають, що їхній статус і повага знижуються. Це призводить до виникнення почуття ресентименту, яке було описано німецьким філософом Фрідріхом Ніцше. Відчуття неповноцінності та "глибоке усвідомлення безперспективності спроб покращити своє становище в житті або в суспільстві" викликає ворожість до тих, кого вони вважають винуватцями своїх невдач. У випадку американського робітничого класу ця ворожість зазвичай спрямована на так звані еліти, тобто професіоналів. Авторка Барбара Еренрайх у своїй книзі "Страх упасти. Секретне життя середнього класу" згадує, що її батько, який працював на заводі, не міг вимовити слово "лікар" без додавання "шарлатан". "Адвокати для нього були шахраями, а професори – фальшивками та ошуканцями", – пише вона. "Навіть шкільні вчителі у робітників без освіти часто викликають недовіру". Цікаво, що багатії, на кшталт Трампа, не викликають таких негативних емоцій. Люди сприймають заможних лише через телевізор, де вони втілюють фантазії про багатство, яке їм нібито дісталося.
Окрім освіченого класу, білий робочий контингент відчуває напругу щодо меншин. Соціологиня Арлі Хохшильд зазначає, що за останні два десятиліття кількість білих працівників, які вважають, що їхній життєвий рівень погіршився в порівнянні з поколінням батьків, зросла з 13 до 21%. У такій ситуації, як зазначає вона, співчутливе ставлення "еліти" до меншин та маргіналізованих груп, таких як бідні люди, афроамериканці та біженці, викликає значне невдоволення серед представників нижчих верств середнього класу. Це невдоволення проявляється у формі образи про чергу, яку часто використовують трудові спільноти щодо меншин: "Ми всі дотримувалися правил, наполегливо працювали, поважали закони, а тепер бачимо, як люди, які порушують ці правила, обирають собі привілеї. Чому вони отримують безкоштовні обіди, продовольчі купони, соціальні виплати та "позитивні дії" (пільги при вступі до вишів або на роботу)?".
Починаючи з XVII століття, західні суспільства почали надавати перевагу розуму над емоціями у контексті політичних рішень. У США політики тривалий час вважали, що виборці діють з прагматичними мотивами. Але останні десять років продемонстрували, що емоції, такі як гнів, роздратування та образа, стали важливішими за логічні аргументи, а факти та раціональне мислення втратили свою значущість. (Недовіра до науковців, викладачів та освітян є ознакою відмови від раціонального підходу до аналізу дійсності.)
Протягом останніх років виборці, незважаючи на наявні факти, були схильні вірити в те, що вакцинація від COVID-19 є небезпечною, що Трамп отримав перемогу на виборах 2020 року, а вітряні електростанції можуть викликати рак.
Навіть у царині власного гаманця фантазії брали гору. Так, опитування, проведене в травні, показало, що більшість виборців-республіканців і деякі демократи (загалом 55% населення) вважають, що економіка скорочується чи перебуває в рецесії. Насправді економіка США стабільно зростає вже майже два роки поспіль.
Повернімося до теми профспілок. Трамп відверто радіє звільненню страйкарів і не приховує своєї зневаги до них. Однак колишній президент вміє компенсувати свою позицію емоційно насиченими вигадками про мігрантів, які "пролізли без черги", і про лікарів-"шарлатанів", що нібито вбивають немовлят. Трамп прекрасно усвідомлює, що емоції відіграють ключову роль у свідомості виборців, і саме в цьому його перевага. Тим часом демократи, очолювані Гарріс, намагаються залучити робітників, спираючись на факти, статистику та обіцянки захищати їхні інтереси. Проте, покладаючись на фактичні дані, Гарріс може виявитися в невигідному становищі, адже не всі виборці звертають на них уваги.
