Виживуть лише найсильніші: роздуми про сучасний стан і перспективи українських книжкових магазинів.

Український книжковий ринок активно прогресує і має всі шанси за кілька років досягти стандартів сусідніх європейських країн.

В Україні триває бум книгарень. Принаймні таку фразу можна часто побачити в публікаціях багатьох медіаресурсів. У певному розумінні так і є: попри початок повномасштабного вторгнення, з 2022 року на українському ринку з'явилося кілька десятків нових книжкових крамниць. Практично щомісяця десь в Україні відкривається ще одна. У Києві, до прикладу, лише за першу половину жовтня запрацювали дві нові книгарні: головна книгарня "КнигоЛенд" і маленька незалежна крамниця "Муза".

Ці новини, безумовно, вселяють оптимізм. Проте вони також створюють ілюзію, що український книжковий ринок стрімко прогресує і вже зовсім скоро зможе зрівнятися з книжковими ринками сусідніх європейських країн. На жаль, це не так – особливо якщо ситуація залишиться незмінною. Сьогодні нові книгарні відкриваються, але не менш активно закривають свої двері. І про це чомусь не говорять так часто.

У вересні стало відомо про закриття київської кінокнигарні "Жовтень", а слідом за нею свою діяльність припинила книгарня Filosofi, що знаходилася в Ірпені. Цей список може бути розширений іншими книжковими магазинами, які закрилися за останні два роки. З часом кількість закритих проєктів, на жаль, буде тільки збільшуватися.

То що ж відбувається? Аби це зрозуміти, повернемося у 2022 рік. Саме тоді, попри початок повномасштабного вторгнення, загрозу обстрілів і загалом складну ситуацію в країні, одна за одною починають з'являтися нові книгарні. Це відбулося на тлі заборони продажу російської видавничої продукції в Україні, зростання інтересу українців до свого продукту та обіцянок влади підтримати книжкову галузь.

Останній аспект має найбільше значення. Літнього сезону 2022 року були внесені зміни до законодавства, що стосується підтримки книговидавничої індустрії в Україні. Відповідно до цих змін, вже з 2023 року повинні були запуститися дві ключові програми: програма книжкових сертифікатів для підлітків і програма субсидій для книгарень. Друга з них передбачала відшкодування (повністю або частково) витрат на оренду приміщень для власників магазинів, в яких 80% площі призначено для продажу книг. Це дозволило б знизити витрати приблизно на 15-20%, що, в свою чергу, підвищило б маржу для книгарень.

Не зважаючи на сподівання, законодавство та обіцяні ініціативи не набули чинності: на їх реалізацію в державному бюджеті не знайшлося необхідних фінансів. Після численних обговорень, цього року Верховна Рада нарешті ухвалила новий законопроєкт щодо книжкових сертифікатів та субсидій, хоча й з певними коригуваннями. Також варто зазначити, що програма компенсацій за оренду приміщень запрацює лише після завершення воєнного стану.

Сьогодні в Україні є щонайменше в три-чотири рази менше книгарень, ніж в інших європейських державах. З 2022 року наш книжковий ринок справді дуже змінився та розширився. Але навіть після його звільнення від російської літератури та зростання попиту на книжки, зараз більшість книгарень, особливо маленькі незалежні крамниці, залишаються неприбутковим бізнесом. Вберегти вже наявні та заохочувати до відкриття нових, зокрема й у невеличких містечках, можна лише за підтримки держави.

Таку ініціативу могла б підтримати програма книжкових сертифікатів. На відміну від субсидій, її впровадження планувалося розпочати негайно: передбачалося, що з 1 липня всі українці, які досягли 18-річного віку, отримуватимуть сертифікати для покупки книг. Проте програма так і не запрацювала в липні, серпні, а навіть і в жовтні. Наразі залишається питання, чи вона взагалі буде реалізована. Обіцяні кошти на закупівлю книг в державному бюджеті, як завжди, виявилися відсутніми. І у наступному році на них навіть не варто сподіватися.

Що це може означати? Це свідчить про те, що на ринку залишаться лише великі мережеві компанії та найбільші незалежні книжкові магазини, які зможуть запропонувати своїм покупцям привабливі знижки, різноманітний асортимент книг, а також просторий і естетично привабливий простір для проведення культурних заходів. Виживуть лише найсильніші.

Замість цього, маленькі книжкові магазини й далі будуть закриватися. Нові книгарні можуть відкриватися у Києві або в інших великих містах, тоді як у багатьох районах з населенням 20-30 тисяч людей не знайдеться жодної.

Можливо, сьогодні справді не час про це говорити, як дехто каже. Та здається, що часу для української культури та книжки ніколи немає. Його не було ані в перші роки незалежності України, коли в нас працювало тисячі книжкових крамниць, ані десять років тому, коли ми нарешті отримали шанс для європейського вектору розвитку, ані зараз, коли українське книговидання по-справжньому стало незалежним, а книги перетворилися на зброю та інструмент захисту національної ідентичності. (Чи ж не тому окупанти воюють навіть проти української книги?).

Його не стане і після того, як закінчиться війна. Росія, вкладаючи величезні кошти в популяризацію своєї "неоднозначної" культури та літератури на міжнародній арені, активно представляє її на фестивалях і ярмарках. Тим часом в Україні ця сфера залишається поза увагою з боку держави. Можна лише сподіватися, що в майбутньому ситуація зміниться.