Перейдемо до теми "ой". Яким чином має виглядати гібридне стримування Росії - думки Едварда Лукаса.

Едвард Лукас, колумніст The Times та знавець росії, дорікає Заходу, що той жодним чином не реагує на російську гібридну агресію. Тож ще більше розпалює апетити кремля. Він застерігає західні демократії, що кремль вже побачив, що вони недостатньо добре дбають про свою власну безпеку, і цим заохочують його до атак.

Європа зазнає нападів і не має серйозної відповіді.

"Ой!" Це і є суть стримування. Супротивник має усвідомити, що допустив помилку. Його мета не була налякана. Замість цього, вона відреагувала чимось потужним і болючим.

З початку 1990-х років Росія та інші ворожі держави активно тестують механізми стримування в країнах Європи та Північної Америки. Вони здійснюють вторгнення в сусідні держави, проводять кібератаки, ведуть економічну війну, втручаються у політичні системи, організовують підпали, саботажі та навіть вбивства. Перелік дій досить обширний. Проте список адекватних відповідей виглядає вкрай обмеженим. Жоден з кроків, вжитих Великою Британією, США, Францією, Німеччиною або іншими провідними західними країнами, не викликав у Кремлі (як і в Пекіні, Тегерані чи Пхеньяні) тієї реакції, яка б змусила ці режими усвідомити свої серйозні помилки. Тому їхня агресивна діяльність продовжується.

Керівники західних країн рішуче реагують на звинувачення у своїй неефективності. Вони зазначають, що вжили ряд заходів, включаючи санкції, висилки та різноманітні дипломатичні та військові дії. Все це дійсно відбулося. Але чи змогло щось із вжитих нами заходів зупинити подальші агресії? Очевидно, що ні, оскільки вони продовжуються.

Навіть сьогодні більшість західних держав не готові вийти зі своєї зони комфорту. Вони підтримують Україну в боротьбі проти масштабного військового наступу, однак не надають достатніх фінансових ресурсів чи військової техніки для забезпечення переконливої перемоги. У відповідь на російські напади на своїй території вони обмежуються лише формальними заходами: публічними заявами, дипломатичними висилками та економічними санкціями, які насправді не завдають серйозної шкоди.

Цю боязкість найочевидніше відчуває Україна. Поки що російські планерні бомби, ракети та реактивні снаряди не завдають ударів по європейським містам. Німці повертаються з антивоєнних акцій, щоб спокійно відпочивати вдома, а не проводити ночі в укриттях.

Але Європа теж під ударом. Безпілотники, які дзижчали в аеропорту Стокгольма минулого тижня, глушіння GPS, що заважало цивільній авіації Фінляндії, посилення російської військової активності навколо підводних кабелів і численні кібератаки (зокрема ті, що не оприлюднюються) - все це приклади російської гібридної агресії, яка простягається далеко за межі України.

Відповіді на ці запитання поки що немає. Як би, наприклад, реагувала Британія, якби невідомі безпілотники заважали авіації в аеропорту "Гітроу"? Авіакомпанії можна налякати досить просто. Легко уявити, що іноземні перевізники можуть вирішити, що безпечніше зупинити рейси до Лондона. Це призведе до зриву та величезних збитків, які негативно вплинуть на британську економіку.

Що робитиме Британія? Арсенал виглядає не дуже. Британська ядерна зброя марна. Гнівний пресреліз і висилка російських дипломатів, що залишилися в Лондоні, не викличуть ефекту "ой".

Одним із варіантів може бути реакція з використанням українських можливостей. Надати виробничу, фінансову та розвідувальну допомогу, необхідну для того, щоб українські безпілотники могли зробити те ж саме з московськими аеропортами. Інший варіант - попросити союзників про допомогу. Уявіть, що Норвегія оголошує про нові обмеження присутності росії на Шпіцбергені, водночас час Фінляндія заявляє, що технічні труднощі тимчасово обмежать роботу російської шпигунської бази (вибачте: консульства) на Аландських островах. А європейські фінансові органи накинуться на пов'язані з росією банки на Кіпрі.

Було б значно краще, якби Британія вирішила вийти зі своєї зони комфорту і почала активну боротьбу з тими, хто підтримує російський режим: банкірами, юристами, бухгалтерами та іншими привілейованими союзниками, які сприяють порушенню санкцій, накладених Кремлем. Деякі з цих осіб фактично працюють у Великій Британії, проте більшість з них знаходиться в Об'єднаних Арабських Еміратах та інших подібних юрисдикціях. Якщо б вони усвідомили, що їм загрожують професійні наслідки, цивільна відповідальність або навіть кримінальне переслідування, місця бізнес-класу в кремлівських поїздах могли б раптом втратити свою привабливість. Ефект "ой" торкнувся б не лише їх, а й їхніх клієнтів у Москві.

Усе це може статися. Проте наразі це виглядає малоймовірно. Західні держави серйозно піклуються про свою безпеку, але не настільки, як потрібно. Росія це усвідомлює. А ось ми – ні.