Чи можуть ветерани обійняти посади міністрів?

Незважаючи на виклики та напружену обстановку на фронті, в українській політиці відкривається новий етап для "мистецтва можливого". Це час, коли необхідно зосередитися на розробці стратегій для післявоєнного розвитку.

І попри стан, коли стратегії почасти ламаються об стіни хаосу, прийшов час для активної роботи політичних аналітиків та дослідників.

Як свідчить повоєнний досвід інших держав, російсько-українська війна достатньо впливає на формування нової політики. Воєнні діячі, ветерани й ставлення до них українців матимуть вирішальне значення на політичній арені України. Адже війна залишає глибокий слід у політичній та соціальній структурі суспільства.

"Ветерани, опираючись на свій життєвий досвід, можуть стати важливими учасниками формування політичного ландшафту. Це чітко демонструється в країнах, які зазнали серйозних конфліктів на своїй території", - зазначає аналітик Богдан Бушко. - "Тому нам слід зосередитися на ряді питань, пов'язаних із роллю ветеранів у політиці майбутнього. Це включає в себе схильність колишніх військових брати активну участь у політичному житті країни, а також ставлення виборців до ветеранів у контексті післявоєнної політики та важливість бойового досвіду кандидатів для виборців".

В Україні це питання мимоволі цікавить багатьох: від цивільних українців до амбітних військових і політтехнологів, які плануватимуть передвиборчі кампанії майбутніх кандидатів. Однозначної універсальної для всіх випадків відповіді на нього ми не знайдемо. Тому відштовхуватимемось від повоєнного досвіду інших держав, який ми можемо теоретично спроєктувати на життя України після війни.

Безперечно, ветерани російсько-української війни матимуть значний вплив на політичну сцену нашої країни в майбутньому. Їхній досвід і статус можуть стати важливими чинниками, які вплинуть на виборчі процеси.

З іншого боку, аналізуючи досвід Сполучених Штатів, можна помітити, що успіх на виборах не завжди залежить від військових досягнень. Американські виборці часто надають перевагу кандидатам, які показали себе також у громадському житті.

Таким чином, світовий досвід в оцінках є неоднозначним. З одного боку, існує думка, що молоді військовослужбовці, які стикались з жахами війни, можуть уявляти собою небезпеку для суспільства.

Світовий банк у своїх аналітичних доповідях підкреслює, що війна має настільки руйнівний вплив на індивіда, що це може призвести до розпаду соціальних структур. Французький міністр закордонних справ колись охарактеризував молодих ветеранів як "бомби уповільненої дії", які можуть загрожувати стабільності та прогресу. Декілька американських медіа також відзначали, що молоді люди, які повертаються з бойових дій, стають "ушкодженими, непідготовленими вигнанцями". Якщо ці твердження виявляться вірними, то відновлення суспільства після конфлікту може стати значно більш складним процесом.

Проте існує й альтернативна перспектива. Багато психологів з країн, які пережили подібні труднощі, вважають, що війна може сприяти особистісному зростанню. Наприклад, американська дослідниця Венді Вуд зазначає, що сплеск насильства в Ель Сальвадорі навесні 2022 року спровокував збільшення участі постраждалих у політичних процесах.

Таку позицію також підтримує американський економіст і аналітик Крістофер Блаттман. Він на прикладі північної Уганди показує, що ветерани збройних конфліктів часто стають більш політично активними після того, як повертаються до звичайного життя.

Дослідження Блаттмана свідчить, що колишні учасники бойових дій, зокрема ті, хто зазнав примусової мобілізації, більш схильні брати участь у політиці, ніж цивільні.

Така категорія учасників бойових дій удвічі частіше набувала статусу громадських лідерів. Подібні висновки для України особливо важливі, оскільки вони вказують, що всі ветерани можуть бути найактивнішими діячами демократичного процесу.

"Особливо цікаво, що ветерани, які стали свідками найбільшого рівня насильства, демонстрували найвищий рівень політичної активності. З кожним додатковим актом насильства, свідком якого вони ставали, ймовірність їхньої участі у виборах збільшувалася на 4.2%, а ймовірність того, що вони стануть громадськими лідерами, зростала на 2.3%", - йдеться у дослідженні Блаттмана.

Ці результати свідчать про те, що пережитий військовий досвід не завжди призводить до аполітичності чи небезпеки для суспільства. Навпаки, він може надихати людей на активну участь у політичному процесі та сприяти зміцненню демократичних принципів. Як зазначають дослідження, ветерани активно залучаються до відновлення своїх громад і стають двигунами соціальних змін у середовищі, де вони проживають.

В історії американських виборів можна прослідкувати цікаву тенденцію. Від найперших виборів 1789 року до виборів у 2016 році 60% кандидатів до Конгресу Сполучених Штатів так чи інакше проходили військову службу.

Проте, з моменту виникнення республіки в Сполучених Штатах, претенденти на виборні посади активно акцентували увагу на своєму військовому досвіді. Часто вони навіть перебільшували свої досягнення, прагнучи виглядати як герої війни в очах виборців. Було зрозуміло як кандидатам, так і їхнім політичним консультантам, що служба в армії та статус ветерана надають значну перевагу на виборах, через що деякі з них не гребували злегка маніпулювати інформацією.

Ми все ж більше схиляємося до досвіду Хорватії. Як і в США, на виборах у Хорватії значну роль відіграють ветерани. Однак важливо зазначити, що основна різниця між хорватськими та американськими виборами полягає в тому, що Хорватія не так давно пережила війну за свою незалежність, що тривала з 1991 по 1995 рік. Після цього конфлікту приблизно 20% дорослого чоловічого населення, що становить від 300 до 350 тисяч осіб, мали реальний бойовий досвід.

Як зазначили хорватські дослідники Йосип Глордік і Крістоф Лешаве, виборці справді винагороджували ветеранів війни за їхню службу навіть після двох десятиріч по війні. Згідно з даними про чотирьох тисяч кандидатів і 556 муніципалітетів, у Хорватії справді має значення бойовий досвід кандидата на виборах. Однак не все так просто. Підтримка ветеранів на виборах є пропорційною тому, наскільки сильно муніципалітет постраждав протягом війни.

І це сталося на виборах, що пройшли через два десятиліття після завершення війни.

Цікаво відзначити, що після завершення війни в 1995 році численні ветерани об'єдналися в потужні організації, які стали тісними партнерами політичних правих сил, зокрема Хорватського Демократичного Союзу (HDZ). Сучасні дослідження вказують на те, що статус ветерана є найзначнішим чинником, що впливає на належність до правих асоціацій у Хорватії.

Опитування, проведені у 2016 році, показали, що праві політичні погляди в основному підтримуються також серед цивільного населення найбільш уражених регіонів. Це явище спостерігається не лише в Хорватії, а й у Боснії, Герцеговині та Італії після завершення Другої світової війни.

Таким є хорватський досвід. І в нас немає підстав сумніватися, що в повоєнній Україні тенденції будуть схожі.

Проте, враховуючи, що в процесі цієї війни Україна формує свій новий курс, стратегії та тактики, є ймовірність, що повоєнний досвід принесе нові тенденції.

Отже, ймовірно, що в найближчі роки ключовими фігурами політичної сцени в Україні стануть колишні військовослужбовці: офіцери, сержанти та рядові. Ветерани, як ті, хто пережив війну, мають природне прагнення до активної участі в політичному процесі, а політичні партії намагатимуться заповнити свої виборчі списки кандидатами з статусом ветерана.

Проте, наскільки саме бойовий досвід вплине на шанси на успіх у виборах в Україні, стане зрозуміло лише після завершення війни. Після нашої перемоги у конфлікті.

Основне питання, яке ми маємо розглянути в контексті перемоги: з чим ми залишимося після цього хаосу? Якими особистостями ми станемо в результаті війни? Перемога чи поразка не вимірюється лише територіями чи формами кордонів. Це стосується нашої здатності уявити своє місце у майбутньому.