Таємниця радянського "Титаніка": як в СРСР загинули понад 400 осіб і чому причина трагедії досі залишається невідомою
У цій сумній історії доленосно переплелися життєві обставини, помилки та недбалість керівників.
Ця жахлива за своїми наслідками подія, пов'язана з катастрофою і загибеллю 423 громадян СРСР на пасажирському лайнері "Адмірал Нахімов", що сталася пізно ввечері в останній день літа, 31 серпня 1986 року, досі породжує безліч міфів. Також ця трагедія обростає містичними та конспірологічними версіями. Адже КДБ приховував масштаб і перебіг трагедії в Цемеській бухті, що за чотири кілометри від Новоросійська.
У повній мірі спецслужбам Країни Рад це не вдавалося, адже в комуністичній державі вже вирувала перебудова. І вона, попри всі намагання лідера Михайла Горбачова, 1991 року поховала Радянський Союз. Який ніхто вже не захищав...
29 серпня 1986 року судно вирушило з порту приписки в Одесі, розпочинаючи круїз до Батумі із зупинками в Ялті, Новоросійську та Сочі. Повернення у порт Одеси було заплановано на 5 вересня.
31 серпня о 14:00 судно пришвартувалося до причалу порту Новоросійськ, і туристи вийшли на берег для екскурсій та прогулянок містом. За розкладом "Адмірал Нахімов" мав вирушити до Сочі о 18:00, проте з невідомої тоді причини (відомої лише капітану, одеситу Вадиму Маркову, про що буде сказано нижче) судно все ще стояло на рейді бухти Новоросійська.
На «Адміралі Нахімові» було безліч розваг. Безперервні танці в ресторанах і кафе; на верхній палубі, як у відомій радянській пісні, «на теплоході музика грала». Багато туристів вже готувалися дивитися новий художній фільм «Я любив вас більше життя».
Історія цього лайнера, який на момент аварії біля Новоросійська мав поважний вік у 51 рік, надзвичайно захоплююча. У 1925 році на березі річки Везер, на верфі в місті Бремен у Веймарській республіці, було спущено на воду велике судно, яке отримало назву "Берлін". Протягом більше ніж десятиліття його використовували для трансатлантичних рейсів як круїзний лайнер. У 1938 році на "Берліні" стався вибух опалювального котла, внаслідок чого загинуло 19 осіб.
На початку Другої світової війни його відремонтували і переоснастили на плавуче санітарне судно. 29 січня 1945 року поблизу Свінемюнде (сучасне польське місто-порт Свіноуйсце) на Балтиці пароплав, який брав участь в евакуації військових і цивільного населення з Кенігсберга (Східна Пруссія) до Померанії, підірвався на міні. Проте він був підтоплений і не затонув повністю через малу глибину на рейді поблизу острова Рюген. Абсолютну більшість людей було врятовано.
Після капітуляції нацистської Німеччини, відповідно до рішення Комісії з репарацій, пароплав "Берлін" був переданий Радянському Союзу. Після другої спроби підняття з глибини 13 метрів, його відправили на верф у Східній Німеччині, де в 1947 році розпочали ремонтні роботи. Через десять років судно, яке отримало нову назву - "Адмірал Нахімов", було передано Чорноморському морському пароплавству (ЧМП). Портом його приписки стала Одеса, і більшість екіпажу становили громадяни Української РСР.
Крейсер "Адмірал Нахімов" здійснював далекі плавання до Саудівської Аравії, Алжиру, Ефіопії та Куби. Восени 1962 року мій батько, військовий, був відправлений на революційну Кубу в трюмі цього судна. Після планового ремонту в порту Варни (Болгарія) у квітні 1985 року почалися обговорення щодо можливого списання судна з балансу Чорноморського морського пароплавства. Однак ця версія про останній рейс виникла вже під час розслідування.
Отже, о 22:00 розпочалася підготовка до відплиття. Прибрали трап, і нарешті приїхало авто з генерал-майором КДБ Анатолієм Крикуновим та його родиною - дружиною, донькою і онукою. О 22:10 пароплав (897 пасажирів і 343 члени екіпажу) відійшов від причалу. В цей час до Цемеської бухти наближався балкер "Пётр Васёв", завантажений майже 28 638 тоннами ячменю, який прямував з канадського порту Бе-Комо у провінції Квебек.
Саме затримка з відправленням "Адмірала Нахімова" в рейс мала фатальні наслідки. Капітан пасажирського лайнера Вадим Марков з подачі посту регулювання руху суден запросив капітана балкера Віктора Ткаченко пропустити їх першими. (Насправді "Адмірал Нахімов" мав поступитися.) Той ніби дав згоду, проте продовжував рухатися тим самим курсом, не зменшуючи швидкість...
А тим часом із приладами сталася дивна ситуація. Вони не повідомляли про можливу аварію. До того ж Вадим Марков після 22:47 пішов до своєї каюти із наміром відвідати поважного гостя з КДБ (Анатолій Крикунов загине разом із родиною, на відміну від капітана лайнера). Керувати судном залишився другий помічник капітана Олександр Чудновський...
Система автоматичної радіолокаційної прокладки (ЗАРП) на вантажному судні була, навіть за стандартами того часу, вкрай примітивною. Від моменту отримання сигналів до видачі результатів проходило цілих тридцять секунд, а для уточнення даних про цілі потрібно було щонайменше три хвилини. Критично важливі хвилини...
Цікаво, що Ткаченко був відомий у морській спільноті своєю неоднозначною репутацією любителя гострих відчуттів. Коли йому повідомили, що два кораблі знаходяться надто близько один до одного, він відповів: "Прилад показує чудове розходження!"
О 23:12 відбулося зіткнення. "Пётр Васёв" на швидкості 5,4 вузла (10 км/год) врізається в правий борт "Адмірала Нахімова", пробивши корпус пасажирського пароплава в середній частині. Пробоїна площею 84 квадратних метри не залишала шансів лайнеру. Натомість, балкер отримав незначні пошкодження, і його вантаж залишився сухим.
Команда на містку не сповістила про небезпеку, пароплав вже через двадцять секунд після інциденту залишився без електрики - енергетична система була затоплена. Судно швидко занурювалося під воду (через спеку в багатьох каютах були відчинені ілюмінатори; в деяких приміщеннях залишилися малі діти, яких батьки замкнули і піднялися на верхні палуби). Почалася паніка, люди хаотично пересувалися...
Вдалося спустити на воду лише одну шлюпку з лівого борту. Рятувальних жилетів не вистачало. Люди падали і скочувалися з похилених палуб; також падали незакріплені лавки, шезлонги, бочки, які змітали на своєму шляху людей.
Увесь наявний у порту флот і плавзасоби слідували на місце аварії. Людям скидали рятувальні плоти, сходи з мотузок, рятувальні жилети та круги... В операції з порятунку постраждалих брали участь 64 судна Новоросійського порту, Чорноморського флоту та Морпогранохорони, а потім і гелікоптери ВПС. На допомогу вийшов теплохід на підводних крилах "Комета-57", який брав із буксирів врятованих і доставляв їх у порт Новоросійська. Загалом він перевіз 248 осіб!
Героїчно поводилися водолази, деякі хлопці мали проблеми з психікою через те, що бачили на власні очі на затонулому судні. Загинув командир взводу водолазів-розвідників, мічман Юрій Поліщук. А остання жива людина була знайдена через 15 годин після катастрофи...
На глибині 47 метрів загинули 423 людини, включаючи 359 пасажирів і 64 члени екіпажу, всі вони були громадянами СРСР. Переважна більшість загиблих походила з радянської України - 267 осіб, серед яких було 51 член екіпажу. Всього на борту "Адмірала Нахімова" на момент катастрофи знаходилися 1243 пасажири та члени екіпажу.
2 вересня 1988 року обох капітанів суден затримали. Експертна комісія, під пильним контролем урядової комісії, очолюваної впливовим членом Політбюро ЦК КПРС Гейдаром Алієвим, допитала 11 членів екіпажів.
Командир судна "Петро Васьов" Віктор Ткаченко, за висновками фахівців, "порушив Статут служби на суднах Мінморфлоту СРСР та міжнародні правила запобігання зіткненням суден. Він "допустив надмірно небезпечне зближення суден, проігнорував дані візуальних спостережень вахтової команди на містку та звернення вахтового помічника пароплава "Адмірал Нахімов", не виконав обіцянки поступитися дорогою, згаяв час для здійснення маневру безпечного розходження суден, продемонстрував невиправдану самовпевненість і недбалість в управлінні судном".
Капітан пароплава "Адмірал Нахімов" Вадим Марков, зближуючись з іншим судном, не залагодив особисто з капітаном суховантажу деталі розходження і передчасно залишив місток. Він не контролював дії вахтового помічника під час зближення і розходження суден, виявивши самозаспокоєність і байдужість до ситуації на містку.
Обидва капітани були притягнуті до відповідальності за статтею 85 КК РРФСР "Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту" після катастрофи, що сталася на території Росії, і отримали вирок — 15 років ув'язнення. Судовий процес проходив в Одесі у березні 1987 року. Під тиском родичів загиблих Гейдар Алієв навіть пообіцяв, що одного з капітанів засудять до найвищої міри покарання — розстрілу. Однак старший слідчий Генпрокуратури СРСР з особливо важливих справ Борис Уваров відмовився переглядати статтю обвинувачення. У 1992 році капітани були помилувані.
Після Чорнобильської катастрофи минуло трохи більше трьох місяців, і комуністичний режим знову наступив на старі граблі: радянські люди перебували в інформаційному вакуумі. "Перша ластівка" в радянських ЗМІ - дуже коротке повідомлення на Центральному телебаченні з'явилася 1 вересня увечері: "На Чорному морі в Цемеській бухті поблизу Новоросійська сталася аварія". Жодних повідомлень про загиблих не було.
Лише 3 вересня 1986 року в органі ЦК КПРС, газеті "Правда", з'явилось коротке офіційне повідомлення, яке в загальних рисах описувало саму аварію (не катастрофу) та рятувальні роботи. І знову жодного слова про велику кількість загиблих. Тим, хто вижив, заборонили надсилати панічні телеграми. Працівники пошти під контролем "людей у цивільному" ретельно відстежували всі повідомлення.
Існує чимало версій катастрофи. Фактично, мала місце суміш людської — у значній мірі злочинної — недбалості, помилок екіпажів суден. Можливо, свою роль відіграли геомагнітна аномалія та сильна сонячна активність у той день. Лише через кілька годин після трагедії в Цемеській бухті в західній частині Чорного моря відбувся потужний землетрус. І сьогодні "Адмірал Нахімов" лежить на дні на глибині 47 метрів. 64 людини так і залишилися спочивати вічним сном на борту затонулого пасажирського лайнера...
