Прощай, "Растішка"...

Наше знайомство з Антоном відбулося у вересні 2018 року неподалік Української військово-медичної академії. На той момент, після трьох років війни, військовий лікар, відомий під позивним "Растішка", вже встиг внести значний вклад у створення медичної служби 25-го БТрО "Київська Русь". Він врятував безліч своїх побратимів, очолюючи медичну роту 59-ї бригади та працюючи в евакуаційно-сортувальному відділенні.

Наприкінці листопада 2013 року на столичний Майдан приїхав молодий лікар з Львівської обласної лікарні Антон Шевчук, аби висловити свою підтримку протестуючим студентам.

Антон ділився своїми відчуттями: "Мене дуже тягнуло взяти участь у протестах, адже під час Помаранчевої революції мої старші колеги не відпустили мене до столиці, вважаючи, що я ще занадто юний."

Під час бесіди він зазначив, що в його крові закладені бунтарські традиції: його предків піддавали тортурам у сибірських концтаборах. Його прапрадід, який служив офіцером УСС, спочиває під Вінницею, а серед його родичів були й ті, хто боронив Україну в лавах УПА.

-- Дід із бабцею мене відмовляли брати участь у подіях Майдану, -- признавався Антон. -- На це я їм відповів: "Ви мене змалечку виховували бути патріотом рідної землі, боронити її та любити. Тож мій час настав". І вони мене благословили.

Це може звучати незвично, але під час подій Майдану молодий лікар жодного разу не вдався до використання своїх медичних навичок. Його міцна фізична форма більше відповідала ролі охоронця.

Товарищи дали Шевчуку прізвисько "Растішка", вважаючи, що лише вживаючи цей популярний йогурт, можна досягти майже двометрового зросту, як у Антона.

Спочатку Шевчук із друзями охороняв сцену, з якої виступали учасники мітингу, а 30 листопада став співорганізатором Першої сотні Майдану. Згодом ця сотня переформатувалася в 42-гу сотню "Львівська брама", яку очолив Андрій Янченко.

Протягом двох-трьох тижнів я займався своїми обов'язками на Майдані, а потім на десять днів вирушав на роботу до своєї лікарні, -- ділився Антон. -- І так тривало аж до квітня.

На першу хвилю мобілізації Шевчук не встиг. Прийшов у військкомат удруге, а там кажуть, що медиків на фронті вистачає, тож знову засвітили перед ним червоне світло.

— Одного дня мені подзвонив наш сотник Андрій Янченко і розповів, що формує батальйон територіальної оборони, — згадував Антон. — Коли він запропонував мені зайнятися організацією медичної служби батальйону, я не міг стримати своєї радості. Я ще з Майдану мав бронежилет, швидко зібрав усі необхідні речі і вирушив до Києва, попередивши дідуся та бабусю, що мене мобілізували.

У травні у 25-му батальйоні територіальної оборони "Київська Русь" було вже більше сотні добровольців, більшість з яких Антонові були знайомі ще з Майдану. В обласному військкоматі без зайвих клопотів Шевчук отримав військовий квиток, у якому душу тішив рядок "молодший лейтенант медичної служби". Майже все літо бійці провели на стрільбищі й тактичному полі "Десни". Не нудьгувала й медична служба молодшого лейтенанта.

-- З тактичної медицини ми чи не найперші пройшли напружене навчання під контролем інструкторів проекту "Медсанбат", -- розповідав офіцер. -- Волонтери забезпечили нас великою кількістю медикаментів і деяким обладнанням. І до серпня наша служба з 12 осіб була готова діяти за призначенням.

20 серпня 2014 року, коли батальйон "Київська Русь" вперше потрапив у бойові дії в околицях Дебальцевого, Антон згадував, як набуті під час навчань із тактичної медицини навички рятували життя його товаришам. Він із вдячністю думав про вимогливих тренерів "Медсанбату".

-- У медичній службі батальйону були неймовірні санінструктори, -- ділився враженнями Шевчук про своїх колишніх колег. -- "Чорний доктор" і "Фідель" не мали медичної освіти, але врятували чимало патріотів під час Майдану, тож їхній досвід був безцінним на "нулях".

Важкопоранених "Растішка" переправляв у Бахмут, про лікування легких домовлявся з медиками дебальцівської лікарні.

Одного разу Шевчук, повертаючись з Бахмута на медичному "Фольксвагені", зупинився на дебальцівському "хресті" і підібрав двох важко поранених десантників. Їм терміново була потрібна стаціонарна медична допомога.

Ми проїхали зовсім небагато, і я відчував, як водій, замість того щоб прискоритись, почав гальмувати, -- згадував Антон про той момент. -- Я відвів погляд від пораненого, намагаючись "підбадьорити" водія, і в цю ж мить за метр перед нашим автомобілем пролетіла граната РПГ. Окупанти відкрили вогонь з селища Комуна. Водій зупинився через воронку, залишену снарядом на дорозі. Виявилось, саме вона і врятувала нас від неминучої загибелі.

Під час військових дій Антон Шевчук двічі зазнав поранень. Спочатку його турбувало плече, що зрештою призвело до хірургічного втручання та встановлення п'яти титанових анкерів. Потім він отримав серйозну травму хребта. Проте після кожного одужання "Растішка" знову повертався в зону бойових дій, аби рятувати тих, хто стримував ворога. Він не пам'ятає точну кількість врятованих життів, а також прізвища імена, лише деякі зворушливі моменти залишилися в пам’яті.

Повертаючись на санітарному МТЛБ до місця дислокації евакуаційно-сортувального відділення, Шевчук дізнався про двох поранених, які постраждали від вибуху розтяжки поблизу позиції "Кріт".

-- Даю команду "Таксистові" розвертатися й гнати на передову, -- розповідав Антон. -- Щоб забрати поранених, добиралися ще й пішки, адже до ворожих позицій було 150-200 метрів. В одному з поранених упізнав "Грека" з інженерної служби. Сонячна тиха погода, і він лежить весь посічений осколками... "Растішко", витягни мене", -- прошепотів "Грек". Так він вимовив ті слова, нібито на мене він покладав останню надію на порятунок. Той випадок нас подружив. А "Грек" продовжив службу в 59-й бригаді.

Навесні 2018 року відбувся прем'єрний показ документальної кінострічки режисера Ярослава Пілунського "Перша сотня", яка розповідає про Революцію гідності та перші роки російсько-української війни. Одним із героїв фільму став і доброволець із Львівщини "Растішка". Про свою популярність Антон говорив неохоче.

-- То було випадково, просто потрапив на очі режисерові Ярославу Пілунському, -- пригадував Шевчук. -- І він мене та моїх побратимів увічнив у документальному кадрі.

Події на Майдані та війна кардинально вплинули на життя Антона. Він висловив вдячність своїм товаришам з Львівської обласної лікарні за спільні зусилля, а вони, у свою чергу, побажали йому стати видатним фахівцем у сфері військової медицини.

Він був і залишився СПРАВЖНІМ до останнього биття серця. Вічна пам'ять тобі, друже "Растішка"...