Кокотюха розглядає причини, чому українці обирають життя за межами країни | Еспресо

17 жовтня Комітет Верховної Ради, що займається гуманітарними та інформаційними питаннями, висловив підтримку законопроєкту про заснування Міністерства демографії та діаспори України.

Очікується, що новий орган відповідатиме за репатріацію українців, які вимушено покинули країну через початок великої агресії. Крім того, він буде сприяти налагодженню та підтримці зв'язків з українською діаспорою, включаючи тих, хто не має наміру повертатися з різних причин.

Потребу подібної державної структури й, відповідно, системної роботи заради повернення мільйонів наших співгромадян додому останні роки небайдужі політики порушують регулярно. Правильно роблять, до речі. Проблема в тому, що масштабне російське вторгнення не є основною причиною масового виїзду українців за кордон і осідання там.

Я наближаюся до дуже делікатної теми: хоча не можна стверджувати, що це велика частина, однак певна кількість людей, які покинули країну в перші дні та тижні великої війни, давно мали подібні наміри. Поява програм для біженців та переселенців, які запровадили в країнах ЄС та інших регіонах з початком масового вторгнення Росії, значно спростила цю ситуацію. І це дійсно має велике значення.

На певний період не потрібно витрачати кошти на житло. Існує прожитковий мінімум, хоч іноді українцям доводиться стикатися з незвичними бюрократичними труднощами при оформленні банківських карток. Пропонуються вакансії та безкоштовні курси з вивчення мов. Активні українці, отримавши не готові рішення, а інструменти для самостійного розвитку, зможуть впоратися з усім самостійно.

Читайте також: Ніхто нічого не робитиме для повернення українців

Ось красномовний, як на мене, приклад. Листопад 2022 року, Литва, маленьке місто Анікщяй. Українців, котрі втекли від війни, там прийняли з радістю. Запропонували гуртожиток та варіанти роботи. Познайомився з мешканкою Запоріжжя, котра вивезла трьох дітей та лишила там чоловіка призовного віку. Вона за пів року змогла перебратися з гуртяги в окремий будинок, де сплачує лише комуналку. Купила авто за 700 євро. Гарує фітнес-тренером і досить популярна.

Проте є й інші представники нашої спільноти. Вони скаржаться на низькі виплати, не бажаючи докладати зусиль для роботи, і в різний спосіб користуються добрим ставленням оточуючих. А чоловіки, які приїхали до своїх дружин, з гордістю розповідають, як їм вдалося уникнути участі у бойових діях: вони ховалися, коли українські війська змушені були відступити, пережили деякий час під окупацією, а потім, проскочивши через Росію та Білорусь, досягли Польщі, а звідти вирушили до Литви. Так вони змогли обманути одразу дві армії.

Питання, безумовно, складне і неоднозначне. Чи вдасться Міністерству демографії та діаспори повернути назад згадану жінку? А чи вистачить у нього сил і ресурсів, щоб повернути інших, менш традиційних представників нашої громади? Відповідь залишаю на ваш розсуд. Важливо зазначити, що та група людей, яка покладається лише на соціальні виплати і не має бажання працювати, навряд чи стане важливою або перспективною для відновлення нашої країни після війни. А ті, хто подібний до активної жінки, можуть повернутися не раніше, ніж через 5-10 років.

Таку думку висловлює експерт у сфері міграційної політики, доктор економічних наук Андрій Гайдуцький. Він вважає, що мільйони українців, які залишили країну після 24 лютого 2024 року, стали втраченими для України. Натомість, на його думку, набагато ефективніше працювати з кількома сотнями тисяч активних громадян, які теоретично могли б повернутися, накопичивши певні фінансові ресурси, щоб розпочати економічну діяльність в країні, що відновлюється. Важливо, що пан Гайдуцький акцентує увагу на тому, що питання повернення не повинні залежати лише від гіпотетичного міністерства, а мають базуватися на активності конкретних місцевих громад.

Досліджуйте також: Перспективи нашої демографії не надто обнадійливі, -- Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України.

За дослідженнями, які провела у 2021 році американська агенція Gallup, 31% українців уже хотіли б змінити країну проживання. Ось вам ті 6 мільйонів, котрі з початком великої війни реалізували наміри. Вони й без російських бомб та ракет виношували плани еміграції.

А відтік українців узагалі почався з перших років Незалежності. Згадайте гасло середини 1990-х: "Нас 52 мільйони". І дізнайтеся, наскільки нас стало менше до березня 2014-го, коли почалася війна Росії з нами. А в ті часи навіть не виникало ідеї створити Міністерство демографії та діаспори. Зменшення українців в Україні помічали десятки, пробі волали взагалі одиниці.

Ще один аспект до розуміння того, що велика війна є важливою, але не основною причиною еміграції. З початку 2024 року, згідно з нещодавнім макроекономічним звітом Національного банку, з України виїхало близько 400 тисяч осіб. Це свідчить про те, що два роки практично щоденних повітряних тривог та загрози загибелі від ракетних атак не налякали людей. Чому ж вони вирішили покинути країну саме зараз? Чи стало дійсно небезпечніше?

Ні, ситуація насправді є значно менш складною. З'явилися нові відомості: публікації про поступове згортання програм, що підтримують українських біженців. Це означає, що можливості для адаптації "там" стають дедалі обмеженішими. На фоні цього варто згадати заяву нового міністра культури Миколи Точицького: кожен п'ятий представник культури, не лише артисти, не повертається з подорожей до Європи, Америки та інших країн. Це актуальний стан справ. Повторюю: наразі в Україні, що перебуває в стані війни, "неповерненці" здебільшого залишаються задоволеними своїм вибором.

Ознайомтеся також: У нас існують серйозні проблеми з демографічною ситуацією.

І нарешті - бідкання очільника МОН Оксена Лісового щодо активного виїзду з України старшокласників. Звісно, йдеться про юнаків віком до 18 років. Українці з можливостями давно, ще у мирні часи, відправляли своїх дітей учитися в Європу та США. І по закінченні, опанувавши мови, молоді українці не поверталися домів.

Нещодавно Віталій Портников у бесіді з Сергієм Жаданом висловив важливий аспект, який додає новий вимір до питання еміграції: "Ті, хто залишиться в Україні, повинні усвідомлювати, що можуть відправити своїх дітей і онуків на наступну війну". Водночас соціолог Олексій Антипович зазначає, що молодь в Україні поступово втрачає надію на те, що зможе знайти своє місце в рідній країні. Як можна планувати своє життя, коли завтра на тебе можуть покласти військовий обов'язок?

Або я помиляюся, або наведені вище питання – це лише частина тих, які Міністерство демографії та діаспори навряд чи зможе вирішити. По-перше, варто зазначити, що такі аспекти, як якість освіти, економічний розвиток, свобода підприємництва та згадана раніше мобілізація, а точніше, незворотна мілітаризація, не знаходяться в його юрисдикції. Українці виїжджають з країни вже тридцять років не лише через війну, а й з бажанням знайти кращі можливості. На жаль, війна лише посилила тенденцію до відмови від місця народження та навіть громадянства. Відновлення та приріст населення не залежать безпосередньо від дати завершення активних бойових дій.

Світ має величезне значення. Це основне прагнення кожної адекватної особи. Проте не менш суттєвими є й перспективи. Саме їхня невизначеність стала причиною виїзду з країни тих, хто і до початку війни прагнув знайти кращі умови для життя. Можливо, в умовах створення нового міністерства є сенс обговорити ідею заснування Міністерства українських перспектив.

Унікально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.